Штанько О.І

Аромат  Нескучанского  леса.

Аромат летних трав я вдыхаю,

По Нескучному тихо иду.

Уголка лучше в мире не знаю,

Края лучшего я не найду.

         Запах мяты нас всех будоражит,

         Запах ели, сосны нас бодрит.

         Запах пижмы немного тревожит,

         Медуницы запах томит.

Ароматный запах разнотравья

Тростянчан в нескучное влечёт.

Запах подорожника, ромашки,

Как бальзам, нам на душу течёт.

         Он дороже духов фирм известных

         Нескучанский лечебный  бальзам,

         За его лечебные свойства

         Я любые деньги отдам.

Аромат Нескучанского леса

Он дороже французских парфум,

Он, как вкусный целебный напиток,

Он, как сладкий, душистый изюм.

         Ароматное, жаркое лето,

         Всем здоровье и радость несёт,

         По Нескучному ходит лето

         И купальские песни поёт.

Бородіна М.І.

               Подорож до моря

Від того часу, як «брати» у нас забрали Крим,

Ми пізнаєм красоти рідної природи.

Степи Херсонщини, козацька Хортиця, далекий Львів-

До вас сьогодні моє серце лине.

         До моря їдемо родиною своєю,

         Хвилюється пшениця, медом пахне сонях,

         Навкруг дари землі багатої моєї,

         А край дороги- дині й кавуни і виноградні грона.

Нарешті Чорне море, хвилі лазурові,

«Залізний порт» звучить мені, як пісня.

Пісочок золотий на пляжі Золотому,

Дельфінів зграї, альбатроси й чайка в небі висне.

         Хоч Чорне море і зоветься чорним,

         Але немає моря більш світлішого такого,

         Бо наш Дніпро забрав усі річки й струмочки,

         І запах степу й хліба, та приніс до нього.

На острів Джарилгач, українські Мальдиви,

Де височить маяк, що Ейфель збудував,

Де в заповіднику гуляють дикі звірі-

І знову- море, сонце і дельфіни!

         В херсонському степу гарячий гейзер в”ється.

         Вода цілюща, болі всі лікує.

         Після такої ванни серце молодо заб”ється,

         Забудеш, скільки літ тобі, душа оновлено зрадіє.

А наостанок – Хортиця і Запорожська Січ,

Степова вольниця, надійний щит держави.

З високих круч Дніпра до дальніх берегів

Лунає у віках козацька слава.

Борис Лямченко

                    ***

Багато бачив я чудових міст

Краса і велич їх примусить зняти шапку

Та в них я відчував себе як гість,

Що диво дивиться на згадку.

Чимало я у світі мандрував

Та завжди, повертаючи додому,

В душі безмежне щастя відчував,

Крокуючи по місту дорогому.

Моєму серцю любий Тростянець,

Зелене рідне місто на Сумщині.

В тобі знаходять всі шлях і кінець,

Які ведуть мене на Батьківщину.

Людмила Ісаєва

          Вечный спор.

На одной лесной опушке

Возле ледяной избушки

Повстречались снеговая

Зима- зимушка седая

И красотка молодая,

Чудо- девица красна

С ярким именем « Весна»

         И Зима сказала властно:

         « Здравствуй, девица прекрасна,

         Что-то рано ты вернулась,

         Ведь природа не проснулась.

         Очень много я трудилась,

         Моя власть чтоб дольше длилась.

Плотно землю укрывала белоснежным покрывалом,

Все природу украшала,

Сколько кружев я связала!

И деревья я умело в шубы новые одела,

Ветры буйные гуляли и морозы все трещали,

Льдом сковала, что могла,

Вот такие то дела.

         Пред тем, как отправляться в путь,

         Чтоб через год опять вернуться,

         Хочу немного отдохнуть,

         В покой и холод окунуться.

         Ты не спеши пока, Весна,

         С твоим приходом не до сна.»

Весна ей смело отвечала:

« Ты поработала немало,

Природу всю преобразила

Вокруг красивее чтоб было,

Ты наработалась, устала, пора немного отдохнуть,

А мне продолжить нужно путь.

         Еще скажу я непредвзято,

         Что на тепло ты скуповата,

         Смотри, как только я вернулась,

Так сразу солнышко проснулось,

Все заиграло, засветилось

И вмиг природа пробудилась.

Чуток подтаял покров снежный,

Наружу выбрался подснежник

И тут же пробежал зайчишка,

И зарычал в берлоге мишка.

Смотри, деревья чуть шумят,

Я знаю, что они хотят.

         Наряд свой сбросить снеговой,

         Зеленой заиграть листвой.

Работы предстоит так много,

Ну что, Зима даешь дорогу?»

А мимо ветер пролетал

И этот спор он услыхал,

Мгновенно он остановился

И вот что спорящим сказал:

         « Царица- матушка Зима,

         Ты хорошо знаешь сама,

         Что сколько б власть твоя не длилась

         И как бы долго ты не злилась,

         Ведь все равно пришла Весна,

         Уже природа пробудилась.

Запомни истину простую,

Что отдыхать пора седым,

Давать дорогу молодым.

Весна пришла,

Весне – дорогу!»

Віра Панченко

За літечком люди сумують.

Як літечко швидко минає!

Зробити ж воно все встигає.

В городі картопля зростає.

Суничка в ліску достигає.

         У пташки ростуть вже малята,

         Навчаються вправно літати.

         На сонці водичка нагрілась,

         Щоб дітки гарненько помились.

І річечка радісно л’ється

Попід бережками сміється.

Врожай на полях достигає.

А линень з чола піт втирає.

         Швиденько й цей місяць минає,

         Та серпень за ним наступає,

         Гаряча пора теж усюди.

         Збирати врожай спішать люди.

Бо літечко добре трудилось,

Щоб в полі всього уродилось.

Потрібно врожай весь збирати,

В достатку щоб всім зимувати.

         За літечком так всі сумують.

         І співу птахів вже не чують.

         Вони восени відлетіли,

         Десь теж когось радують співом.

За ними нам лиш сумувати

Й терпляче весною чекати.

І прийде з весною знов літо.

То й будем йому ми радіти.

Олег Торяник

                         З ювілеєм

                                              Лілії Яківні Ільченко

З тобою починається весна,

Душею ж наша Лілія травнева,

В віршах твоїх життя зоря ясна,

І лірика яскрава, променева

Лікуєш серцем і віршем своїм,

Здіймаєш в душах почуттів заграви,

Ти для людей душі будуєш дім,

Живеш для честі, не шукаєш слави.

Тобі здоров’я на усі літа,

Хай серця лілія цвіте, не в’яне,

Добро лиш випромінюють вуста,

Бо добре слово зцілить, не поранить.