пʼятниця, 24 березня 2017 р.

Людмила Ісаєва



          Вечный спор.

На одной лесной опушке
Возле ледяной избушки
Повстречались снеговая
Зима- зимушка седая
И красотка молодая,
Чудо- девица красна
С ярким именем « Весна»
         И Зима сказала властно:
         « Здравствуй, девица прекрасна,
         Что-то рано ты вернулась,
         Ведь природа не проснулась.
         Очень много я трудилась,
         Моя власть чтоб дольше длилась.
Плотно землю укрывала белоснежным покрывалом,
Все природу украшала,
Сколько кружев я связала!
И деревья я умело в шубы новые одела,
Ветры буйные гуляли и морозы все трещали,
Льдом сковала, что могла,
Вот такие то дела.
         Пред тем, как отправляться в путь,
         Чтоб через год опять вернуться,
         Хочу немного отдохнуть,
         В покой и холод окунуться.
         Ты не спеши пока, Весна,
         С твоим приходом не до сна.»
Весна ей смело отвечала:
« Ты поработала немало,
Природу всю преобразила
Вокруг красивее чтоб было,
Ты наработалась, устала, пора немного отдохнуть,
А мне продолжить нужно путь.
         Еще скажу я непредвзято,
         Что на тепло ты скуповата,
         Смотри, как только я вернулась,
Так сразу солнышко проснулось,
Все заиграло, засветилось
И вмиг природа пробудилась.
Чуток подтаял покров снежный,
Наружу выбрался подснежник
И тут же пробежал зайчишка,
И зарычал в берлоге мишка.
Смотри, деревья чуть шумят,
Я знаю, что они хотят.
         Наряд свой сбросить снеговой,
         Зеленой заиграть листвой.
Работы предстоит так много,
Ну что, Зима даешь дорогу?»
А мимо ветер пролетал
И этот спор он услыхал,
Мгновенно он остановился
И вот что спорящим сказал:
         « Царица- матушка Зима,
         Ты хорошо знаешь сама,
         Что сколько б власть твоя не длилась
         И как бы долго ты не злилась,
         Ведь все равно пришла Весна,
         Уже природа пробудилась.
Запомни истину простую,
Что отдыхать пора седым,
Давать дорогу молодым.
Весна пришла,
Весне – дорогу!»



середа, 22 березня 2017 р.

Віра Панченко



За літечком люди сумують.
Як літечко швидко минає!
Зробити ж воно все встигає.
В городі картопля зростає.
Суничка в ліску достигає.
         У пташки ростуть вже малята,
         Навчаються вправно літати.
         На сонці водичка нагрілась,
         Щоб дітки гарненько помились.
І річечка радісно лється
Попід бережками сміється.
Врожай на полях достигає.
А линень з чола піт втирає.
         Швиденько й цей місяць минає,
         Та серпень за ним наступає,
         Гаряча пора теж усюди.
         Збирати врожай спішать люди.
Бо літечко добре трудилось,
Щоб в полі всього уродилось.
Потрібно врожай весь збирати,
В достатку щоб всім зимувати.
         За літечком так всі сумують.
         І співу птахів вже не чують.
         Вони восени відлетіли,
         Десь теж когось радують співом.
За ними нам лиш сумувати
Й терпляче весною чекати.
І прийде з весною знов літо.
То й будем йому ми радіти.

неділя, 26 лютого 2017 р.

Олег Торяник



                         З ювілеєм
                                              Лілії Яківні Ільченко
З тобою починається весна,
Душею ж наша Лілія травнева,
В віршах твоїх життя зоря ясна,
І лірика яскрава, променева

Лікуєш серцем і віршем своїм,
Здіймаєш в душах почуттів заграви,
Ти для людей душі будуєш дім,
Живеш для честі, не шукаєш слави.

Тобі здоров’я на усі літа,
Хай серця лілія цвіте, не в’яне,
Добро лиш випромінюють вуста,
Бо добре слово зцілить, не поранить.

четвер, 9 лютого 2017 р.

Бородіна М.І.



Людина і природа
Сонечко землю тепло зігріває,
Перший  струмочок із гірки побіг.
Жайворон в небі весну зустрічає,
Пролісок ніжний несміло зацвів.
         Так і дитина життя починає,
         Вчиться сміятись, ходить, говорить.
         Хоче все знати, усе зрозуміти,
         А що не вміє, то мама навчить.
Влітку природа розкішна буяє,
Все зеленіє, росте та цвіте
Жито – пшениця  в полях достигає.
Сад хилить гілля додолу рясне.
         Сміло людина на світ позирає:
         Все я здобуду, всього  досягну!
         Вірну любов, щиру дружбу зустріну,
         Дім побудую і сад посаджу.
Вже позолота дерева торкнула,
Сиві тумани лежать на ріллі.
Щедра, багата, дощами умита,
Осінь – красуні іде по землі.
         Осінь прийшла й до моєї оселі,
         Срібло вплелося у коси мої,
         Зрушити гори – бажань вже немає, -
         Мудрістю світяться очі твої.
Пишні ялини  сніжок укриває,
Все стало біле: дерева, кущі.
Люта віхола пополю гуляє,
Позамітала стежини усі.
         Літня людина в вікно виглядає:
         Вийти б на вулицю – сили не ті,
         Ноги болять, ломить спину постійно,
         Руки  не здужає вгору звести.
Скільки ці руки за вік наробили!
Скільки добра у цей світ принесли!
Діток зростили, онуків навчили.
Як треба жити на рідній землі.
         Знов навесні вся природа воскресне,
         В гаю лунатимуть співи гучні,
         Мати-земля в буйний ряст убереться, -
         Помолодіть не судилось мені.

Панченко В.І.



                                                   Зима

Зима також пора прекрасна.
І морозцем, і сонцем  ясна.
Як сніг навколо скрізь біліє,
То ліс зимі тоді радіє.
         Бо сніг коріння  зігріває,
         Що спить й весняних днів чекає.
         Під снігом тепло і затишно,
         Щоб перезимувати успішно.
А навесні весь ліс проснеться
І брунькою до нас всміхнеться.
Дрімає – спить моя земелька,
Бо під сніжком  і їй тепленько.
Землі потрібно відпочити,
Щоб все на ній змогло родити.
Хай снігом сипле в лісі й полі.
Гуляє вітер  там на волі,
А з ним хурделиця гуляє.
Летить за вітром поспішає.

Торяник О.П.



                                     Зима


Чому хурделиш?  Чи не впізнаєш?
Забула, як з тобою ми кружляли?
І ні мороз ні диво заметіль
Мене в полон ніяк тоді не брали.
         Чому розсердилась? Хіба забула сміх,
         Наш поцілунок в дивному падіння?
         Тоді твій вітер приголомшено затих
         Його здолав я, бо любив тебе.
Немає вітру, сніг вже не рипить
Я все забув, зима прости сьогодні,
Бо Новий рік вбача  весну й не спить,
Сніжинки мчать,  хоч білі – не холодні.