Олег Торяник

                         З ювілеєм

                                              Лілії Яківні Ільченко

З тобою починається весна,

Душею ж наша Лілія травнева,

В віршах твоїх життя зоря ясна,

І лірика яскрава, променева

Лікуєш серцем і віршем своїм,

Здіймаєш в душах почуттів заграви,

Ти для людей душі будуєш дім,

Живеш для честі, не шукаєш слави.

Тобі здоров’я на усі літа,

Хай серця лілія цвіте, не в’яне,

Добро лиш випромінюють вуста,

Бо добре слово зцілить, не поранить.

Бородіна М.І.

Людина і природа

Сонечко землю тепло зігріває,

Перший  струмочок із гірки побіг.

Жайворон в небі весну зустрічає,

Пролісок ніжний несміло зацвів.

         Так і дитина життя починає,

         Вчиться сміятись, ходить, говорить.

         Хоче все знати, усе зрозуміти,

         А що не вміє, то мама навчить.

Влітку природа розкішна буяє,

Все зеленіє, росте та цвіте

Жито – пшениця  в полях достигає.

Сад хилить гілля додолу рясне.

         Сміло людина на світ позирає:

         Все я здобуду, всього  досягну!

         Вірну любов, щиру дружбу зустріну,

         Дім побудую і сад посаджу.

Вже позолота дерева торкнула,

Сиві тумани лежать на ріллі.

Щедра, багата, дощами умита,

Осінь – красуні іде по землі.

         Осінь прийшла й до моєї оселі,

         Срібло вплелося у коси мої,

         Зрушити гори – бажань вже немає, -

         Мудрістю світяться очі твої.

Пишні ялини  сніжок укриває,

Все стало біле: дерева, кущі.

Люта віхола пополю гуляє,

Позамітала стежини усі.

         Літня людина в вікно виглядає:

         Вийти б на вулицю – сили не ті,

         Ноги болять, ломить спину постійно,

         Руки  не здужає вгору звести.

Скільки ці руки за вік наробили!

Скільки добра у цей світ принесли!

Діток зростили, онуків навчили.

Як треба жити на рідній землі.

         Знов навесні вся природа воскресне,

         В гаю лунатимуть співи гучні,

         Мати-земля в буйний ряст убереться, -

         Помолодіть не судилось мені.

Панченко В.І.

                                                   Зима

Зима також пора прекрасна.

І морозцем, і сонцем  ясна.

Як сніг навколо скрізь біліє,

То ліс зимі тоді радіє.

         Бо сніг коріння  зігріває,

         Що спить й весняних днів чекає.

         Під снігом тепло і затишно,

         Щоб перезимувати успішно.

А навесні весь ліс проснеться

І брунькою до нас всміхнеться.

Дрімає – спить моя земелька,

Бо під сніжком  і їй тепленько.

Землі потрібно відпочити,

Щоб все на ній змогло родити.

Хай снігом сипле в лісі й полі.

Гуляє вітер  там на волі,

А з ним хурделиця гуляє.

Летить за вітром поспішає.

Торяник О.П.

                                     Зима

Чому хурделиш?  Чи не впізнаєш?

Забула, як з тобою ми кружляли?

І ні мороз ні диво заметіль

Мене в полон ніяк тоді не брали.

         Чому розсердилась? Хіба забула сміх,

         Наш поцілунок в дивному падіння?

         Тоді твій вітер приголомшено затих

         Його здолав я, бо любив тебе.

Немає вітру, сніг вже не рипить

Я все забув, зима прости сьогодні,

Бо Новий рік вбача  весну й не спить,

Сніжинки мчать,  хоч білі – не холодні.