Торяник О.П.

                                     Зима

Чому хурделиш?  Чи не впізнаєш?

Забула, як з тобою ми кружляли?

І ні мороз ні диво заметіль

Мене в полон ніяк тоді не брали.

         Чому розсердилась? Хіба забула сміх,

         Наш поцілунок в дивному падіння?

         Тоді твій вітер приголомшено затих

         Його здолав я, бо любив тебе.

Немає вітру, сніг вже не рипить

Я все забув, зима прости сьогодні,

Бо Новий рік вбача  весну й не спить,

Сніжинки мчать,  хоч білі – не холодні.