Бородіна М.І.

Людина і природа

Сонечко землю тепло зігріває,

Перший  струмочок із гірки побіг.

Жайворон в небі весну зустрічає,

Пролісок ніжний несміло зацвів.

         Так і дитина життя починає,

         Вчиться сміятись, ходить, говорить.

         Хоче все знати, усе зрозуміти,

         А що не вміє, то мама навчить.

Влітку природа розкішна буяє,

Все зеленіє, росте та цвіте

Жито – пшениця  в полях достигає.

Сад хилить гілля додолу рясне.

         Сміло людина на світ позирає:

         Все я здобуду, всього  досягну!

         Вірну любов, щиру дружбу зустріну,

         Дім побудую і сад посаджу.

Вже позолота дерева торкнула,

Сиві тумани лежать на ріллі.

Щедра, багата, дощами умита,

Осінь – красуні іде по землі.

         Осінь прийшла й до моєї оселі,

         Срібло вплелося у коси мої,

         Зрушити гори – бажань вже немає, -

         Мудрістю світяться очі твої.

Пишні ялини  сніжок укриває,

Все стало біле: дерева, кущі.

Люта віхола пополю гуляє,

Позамітала стежини усі.

         Літня людина в вікно виглядає:

         Вийти б на вулицю – сили не ті,

         Ноги болять, ломить спину постійно,

         Руки  не здужає вгору звести.

Скільки ці руки за вік наробили!

Скільки добра у цей світ принесли!

Діток зростили, онуків навчили.

Як треба жити на рідній землі.

         Знов навесні вся природа воскресне,

         В гаю лунатимуть співи гучні,

         Мати-земля в буйний ряст убереться, -

         Помолодіть не судилось мені.

Панченко В.І.

                                                   Зима

Зима також пора прекрасна.

І морозцем, і сонцем  ясна.

Як сніг навколо скрізь біліє,

То ліс зимі тоді радіє.

         Бо сніг коріння  зігріває,

         Що спить й весняних днів чекає.

         Під снігом тепло і затишно,

         Щоб перезимувати успішно.

А навесні весь ліс проснеться

І брунькою до нас всміхнеться.

Дрімає – спить моя земелька,

Бо під сніжком  і їй тепленько.

Землі потрібно відпочити,

Щоб все на ній змогло родити.

Хай снігом сипле в лісі й полі.

Гуляє вітер  там на волі,

А з ним хурделиця гуляє.

Летить за вітром поспішає.

Торяник О.П.

                                     Зима

Чому хурделиш?  Чи не впізнаєш?

Забула, як з тобою ми кружляли?

І ні мороз ні диво заметіль

Мене в полон ніяк тоді не брали.

         Чому розсердилась? Хіба забула сміх,

         Наш поцілунок в дивному падіння?

         Тоді твій вітер приголомшено затих

         Його здолав я, бо любив тебе.

Немає вітру, сніг вже не рипить

Я все забув, зима прости сьогодні,

Бо Новий рік вбача  весну й не спить,

Сніжинки мчать,  хоч білі – не холодні.

Добродєєва М.Г.

 ***

Сложно было пробиться сквозь стены глухие.

Но оставить свой след в наших душах сумел…

Не врывайся туда, где не ждут,

Не стучи, даже если закрыто.

Настоящие сами придут!

Про фальшивых должно быть забыто!

Не кричи – кому надо, поймет.

Даже шёпот для них будет криком!

Кому дорог, тот время найдет.

Остальные, на фоне безликом!

Не просись ты, куда не зовут,

И будь искренен с теми, кто рядом

Настоящие не подведут.

А других в окруженье не надо!

                                               ***

Невозможно вернуть то, что было когда-то,

То, что было, смывает простая вода,

Но ничто не исчезнет вдали без возврата

То, что было, то в памяти будет всегда.

Пусть дороги назад заметают метели

Пусть в прошедшее наглухо заперта дверь

Только мы позабыть ни о чем не сумеем

И о прошлых годах вспоминаем теперь.

Снова в памяти будут забытые лица

Тех, кто были когда-то, но рано ушли

И мне кажется, снова судьба повторится

Среди памяти волн поплывут корабли.

         Знаю точно, бесследно ничто не проходит

         Каждый день, каждый час оставляет свой след

         И кружится душа в прошлых днях  хороводе

         В лабиринте судьбы, только выхода нет.

Мы все также неслышно листаем страницы

Прошлых дней, что забыть, никогда не дано.

Все, что прожито было, так часто нам снится

Словно, кадры знакомого с детства кино.

         Нас забытая память все также тревожит

         От нее никому не удастся  сбежать!

         Только мы вспоминаем до боли и дрожи,

         Будто прошлая жизнь к нам вернулась опять

Наша память хранит то, что было нам свято,

Невозможно забыть нами пройденный путь.

Только помним одно, все, что было когда-то,

Невозможно забыть, невозможно вернуть.

Степанко О.Я.

Пам’яті Володимира Шелестюка

Засніжене місто, засніжене серце,

Завітрений спогадом день,

Він плавав, як лебідь, у чистім озерці

І вірив, що правда прийде.

         Тепер одинокі, не з нами той лебідь,

         А з нас так ніхто не злітав,

         Його підстрелили, не знаю, хто  небуть,

         Звернувши усе на літа.

Він там, десь на небі, ще тішиться зрідка,

Якщо пам’ятають – живий,

Так плаче лебідка, самотня лебідка

В країні, де все ще штормить.

Торяник О.П.

                              В.Д.Шелестюку

Я згадаю далекі ті роки,

Всього бувало – скрути і пригоди

Ми знали потиск його дружньої руки

Розчаруватись не було у нас нагоди.

         Володя Шелестюк – то був талант

         Йому стежини журналістські підкорялись,    

         Таким як він, усі б хотіли стать

         Такі як він – за спини не ховались.

Статті на правку – то  тільки йому,

Бо обіцяв лише «причепурити».

Його поезій не любить чому?

Бо світ душі і образів у них відкрито.