Олег Павлович Торяник народився 1949 року в селі Грунь Охтирського району.
Закінчив Тростянецьку середню школу №1. У Сумському педінституті отримав
спеціальність вчителя україн- ської мови та літератури. Працював за фахом в
Жигайлівській середній школі. З 1973 року – на журналіській роботі. У 1997 році
був призначений редактором районного радіомовлення «Вісті Тростянеччини». Перші
поетичні спроби припадають на роки навчання в школі. Публікуватися почав з 1973
року під час служби в армії. Входив до складу Уманського літературного об’єднання. Член спілки журналістів України.
Солдат
України
Ішла
війна, Велика Вітчизняна,
Вона крізь серце, душу пролягла,
Як проводжали мати і кохана,
Та їх любов тебе оберегла.
В
боях пізнав ти горе і тривоги,
Не скажеш також
про незнаний страх,
Та мужньо всі
пройшов війни дороги
І бив фашистів
наяву, не в снах.
Хоч замерзав на полі Бородінськім,
Під Сталінградом кулями сікло,
Прийшов до нені на уклін
синівський
В тобою звільнене українське село.
І далі йшов,
на Захід, у Європу,
Кайдани рвав і
прокладав мости,
І визволителя
там скрізь вітали,
Бо він досяг звитяжної мети.
******
В поле броня пробитая
Загривок вздымает ржавый,
Отцовской кровью политая,
Земля схоронилась в травы.
И шепчет бурьян: «Замрите!»
И боль здесь
наша, и слава,
И память в святом граните, -
Забыть мы ее не вправе.
***
Душа радіє, мов дитя,
Бо рік новий вже на порозі.
І розквітають почуття,
Які ми зупинить не взмозі.
І холод не морозить нас.
. На
серці ясно так і легко.
Немає вже тепер образ
І болі віднесли далеко.
Ми чуєм, як він поспіша.-
Уже він зовсім недалечко.
Радій, співай, танцюй душа!
Не буде сумувать сердечко !
Афганистан
И горы от горя,
будто седые.
У каждого камня таится там смерть.
Зачем так нужны тебе мы, молодые?
Жестокая смерть, ты солдату ответь.
Ответ посылают осколки и пули.
Вот раненный друг у тебя на спине.
Но оба рукою на смерть вы махнули,
Сражаясь за жизнь среди гор, в вышине.
И кажется, слышишь ты голос невесты,
И кажется, слышишь ты голос невесты,
И папы, и мамы за тысячи верств.
Этому голосу верь в вышине ты,
А смерть беспощадная снова соврет.
Давно отгремели бои та походы,
Но память Афгана во снах все гремит.
В них боль и за свой, за другие народы.
Ты снова живой, только горем убит.
***
В поле броня пробитая.
Загривок вздымает ржавый,
Отцовскою кровью политая,
Земля схоронилась в травы.
И шепчет бурьян: «Замрите!
И боль здесь наша, и слава,
И память в святом граните –
Забыть мы ее не вправе».
В.Д.Шелестюку
Я згадаю
далекі ті роки,
Всього
бувало – скрути і пригоди
Ми знали
потиск його дружньої руки
Розчаруватись
не було у нас нагоди.
Володя Шелестюк – то був талант
Йому стежини журналістські підкорялись,
Таким як він, усі б хотіли стать
Такі як він – за спини не ховались.
Статті
на правку – то тільки йому,
Бо
обіцяв лише «причепурити».
Його
поезій не любить чому?
Бо світ
душі і образів у них відкрито.
Зима
Чому
хурделиш? Чи не впізнаєш?
Забула,
як з тобою ми кружляли?
І ні
мороз ні диво заметіль
Мене в
полон ніяк тоді не брали.
Чому розсердилась? Хіба забула сміх,
Наш поцілунок в дивному падіння?
Тоді твій вітер приголомшено затих
Його здолав я, бо любив тебе.
Немає
вітру, сніг вже не рипить
Я все
забув, зима прости сьогодні,
Бо Новий
рік вбача весну й не спить,
Сніжинки
мчать, хоч білі – не холодні.
З ювілеєм
З тобою починається весна,
Душею ж наша Лілія травнева,
В віршах твоїх життя зоря ясна,
І лірика яскрава, променева
Лікуєш серцем і віршем своїм,
Здіймаєш в душах почуттів заграви,
Ти для людей душі будуєш дім,
Живеш для честі, не шукаєш слави.
Тобі здоров’я на усі літа,
Хай серця лілія цвіте, не в’яне,
Добро лиш випромінюють вуста,
Бо добре слово зцілить, не поранить.
Немає коментарів:
Дописати коментар